Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Ікол нахилився, зняв її черевик і відламав підбора.

– Так буде набагато ліпше, – почула від нього Ґейдвіг. – Ти правильно зрозуміла суть поїздки, кмітлива. Вважай, що зараз відбувається така мить, коли маєш вчитися поєднувати приємне з корисним, інакше тебе просто зжере життя і ти ніколи не навчишся посміхатися йому.

Ґейдвіг нічого не відповіла. Вона була роздратована і не бажала ні з ким розмовляти. Нога ще не відійшла від холоду. До того ж в дівчини почалася нежить. Вона голосно чихнула, і її шмарклі прикрасили сукню липким павутинням. Не вистачало тільки гірлянди з необережних мух, бо Ікол вищирився, немов зголоднілий павук, а може, Ґейдвіг це знову привиділося?

Автівка зупинилася біля будівлі з високими сходами. «La Loup Blanc» було написано на хитаючийся вивісці, на якій було зображено білого вовка зі шматом червоного м’яса у пащі. Ґейдвіг відчинила двері і сама покинула автівку, не чекаючи, коли до неї наблизиться Ікол, щоб допомогти їй. Вона хотіла піти у інший бік і послати усе до біса, але Ікол міцно стиснув її руку.

– Ти підеш до ресторану у такому вигляді. Так хоче працедавець В і не мені змінювати його рішення.

– Начхати мені на нього, хай йому трясця! Мене ще ніхто так не опускав.

Ікол посміхнувся.

– Твої емоції – це пусті слова. Я бачу, що у тебе на думці. Гарні задуми. Я би і сам був не проти закрутити з тобою. Чого дивуєшся? Ти вже повинна була здогадатися, що корпорація особлива, і її співробітники – також. До речі, не розповіси мені, як ти будеш намагатися причарувати мене? Дай-но подумаю: щось з дешевого стриптизу? Не мій рівень і смак. Я прагну чогось набагато розбещенішого, ти мене ще не знаєш. Доречи, можу тобі запропонувати невеличку змову, але краще це зробити у ресторані за келихом вина. Ще мені сподобалася твоя впевненість. Ти так легко підписала папери, навіть не прочитала, про що там йдеться.

Ґейдвіг відчула себе повною дурепою. Звісно, як вона могла забути про ці химерні виверти! Він знає усе. Але щось підказувало їй: не викаже. «Якщо буде змова, я прийму у ній участь», – вирішила вона. А уголос відповіла:

– Пробачте, я зовсім забула про вашу здатність. Ви переконали мене, і хоча я виглядатиму, як намахана, я прийму пропозицію і піду до ресторану. Ви, Коле, обіцяли мені свято, тож я хочу свята. І воно обов’язково відбудеться – з шмарклями чи без них.

Ікол знову лагідно посміхнувся до неї. В його очах промайнули бісики. Він подав руку Ґейдвіг, і вони, немов нічого не трапилося, піднялися по сходах і увійшли до ресторану. Біля входу на них вже чекала хостес у білій вечірній сукні. На обличчі у неї була маска білої вовчиці, на оголених плечах – біле хутро. Її пронизливі очі критично зупинилися на вбранні супутниці Ікола, проте вона нічого не сказала, тільки привітно посміхнулася, показуючи маленькі, але гострі зуби. Мовчки вона провела пару до замовленого столику, на якому височила скляна ваза з фруктами, що нагадувала перевернутий низом догори дамський капелюх. Цікавенним виявилося те, яким чином фрукти було розташовано: в уяві могло здатися, що перед тобою поклали чиїсь голови.

Зала була порожньою. Ґейдвіг дивилася на Ікола і не впізнавала. Він виявився блідішим, ніж здавався, його довге волосся злотом падало на чорний оксамит, а сині очі прискіпливо дивилися на неї. Врешті-решт, Ґейдвіг не могла з легкістю розслабитися, бо вона чекала чергової дрібної прикрощі на цю ніч. Подали меню – дві червоні течки з білим вовком. Відкривши його та бігло переглянувши його карти, Ґейдвіг відмітила, що усі назви були так чи інакше пов’язані з цим хижаком: нарізки «Радощі вовка», «Язик de loupus», «Суп з вовчих нирок», «Ягня для хижака», коктейль «Вовча кров»… І це був тільки малий перелік з тих багатьох назв, що вона встигла спіймати оком. Ікол вже обрав для себе стейк «Конина у шлунку вервольфа» під соусом робер та червоне сухе вино «Перевертень Альп». Ґейдвіг швидко замовила коктейль та ягня.

Фішкою закладу був «вовчий стиль», бо посуд також мав елементи у вигляді частин того звіра. Доречи, кухня тут була витонченою, незважаючи на назви у картах, а офіціанти, які підносили їжу рухалися безшумно, немов примари, які не могли нагадати про своє існування. Ягня виявилося справжнім ягням під гострою червоною підливою, тому коктейль був доречним до страви, але м'ясо було оздоблено таким чином, що нагадувало вовка, що пожирав лева – таким він був зголоднілим. Ґейдвіг смакувала коктейль повільно, насолоджуючись невідомою сумішшю, складові якої важко було визначити. За дією вона була подібна до абсенту, але його самк не відчувався. Прохолодний і солодко-кислий коктейль був п’янким, він уносив кудись за межі реальності, у ті світи, куди тільки з розширеною свідомістю можна було потрапити. Ґейдвіг відчувала дивовижний порив натхнення, до біса корпорацію, до біса ляльок, до біса усе! Вона буде скульпторкою та творитиме тільки заради себе. Що їй до того, хто сидів навпроти неї. Він чужий, він їй ніхто. Як там казали… ексула… епула… тратор… Думки її плуталися, слова перетворювалися на дикі комбінації звуків, зміст яких було відомо тільки їй одній, бо для інших вони були лепетом немовляти… Раптом – як це сталося? – в її голові прояснішало. Вона здивовано озирнулася і побачила, як усе навколо змінилося: Ікол сидів на дивані у приватному кабінеті закладу, з вікна якого було видно усе. Проте вікна були зашторені. Сама ж Ґейдвіг з подивом помітила, що одягнута вона вже інакше. Маскарад не думав закінчуватися. На ній був кринолін, талію затягнуту у корсет, який підкреслював її принади. Голову прикрашала висока напудрена перука, а у дзеркалі відображалося розмальоване белілами та рум’янами обличчя.

Ґейдвіг млосним поглядом розглядала себе у дзеркалі. Дивно, але нічого подібного вона раніш не відчувала. Куди поділася її енергійність, напруженість та швидкість реакції? Усе зникло. Інший стан оволодів нею. Вона відчувала, що кінцівки не слухають її, варто тільки смикнути за невидимі нитки – і вона почне рухатися. Ікол з задоволенням спостерігав за нею та посміхався.

– Не варто дівчині самій блукати в глушині одній, бо саме там вовк бігає та нею отобідає, – жартівливо та пошепки наспівував він, поки Ґейдвіг приходила до тями. – Щось таке було у д’Арманкура, не пам’ятаю дослівно. Доречи, моя кралечко, ви вже отямилися після дії коктейлю? Так трапляється з тими, хто не знає, що цей напій не варто пити повільно та розтягувати насолоду. Його треба заїдати, інакше – багато що ввижатиметься за реальність. А зараз до справ. Я казав про змову. Не забула?

Ґейдвіг мовчки кивнула.

– От і добре, – Ікол наблизився до неї та провів рукою по її шиї. – Змова буде маленька, але з багатьма наслідками. Задоволена?

– Угу, – відповіла Ґейдвіг, немов їй у рота поклали дуже велику порцію тягучої патоки.

– Цей пан В мене дуже роздратовує. Розумієш, його ніколи немає на місці, він примхлива та тиранічна особа, яка усе вирішує тільки по-своєму. Ґейдвіг, тобі ще не набридло це божевілля? Ти хочеш оттак проводити кожен день?

Ґейдвіг замислилася. Одного чи двох таких днів з неї було б вже досить. Але щоб усе життя так? Дзуськи.

– Ти прагнеш скинути цього В та сам зайняти його місце? – заінтриговано спитала вона. – Цей чувак, мабуть, збочинець. Я вже це зрозуміла. Мені не ясно, чого він прагне.

– Не тобі одній, – заспокоїв її Ікол, наливаючи собі келих вина з пляшки, що була на столику. – Усім незрозуміло. Я був одним з тих, хто створив цю корпорацію, зі старих не залишилося нікого, В майже усіх прибрав. Поки я йому потрібен. Щодо тебе, я не розумію його намірів, проте щось він замислив, будь упевнена.

– Тоді я піду звідси, мені така робота не потрібна! – вигукнула Ґейдвіг та рушила до дверей, проте вона заплуталася у довгих спідницях та впала на килим. – Взагалі, що я тут роблю, що це за химери, які з’явилися навколо мене? Я піду з цієї божевільні…

– Щоб потрапити до божевільні реальної – попередив Ікол. – Там з тобою панькатися не будуть. Швидко накачають психотропом чи наркотою, а там сама станеш дуркою. Ти підписала розписку про нерозголошення, В зробить усе, щоб не випустити тебе з корпорації. Вважай, ти вже стирчиш на палі.

– І що мені робити?

– Прикинутися, що усе добре. Ми з тобою спільники?

– Так, Іколе.

Він допоміг їй підвестися. Зараз Ґейдвіг відчула те, що можна було би назвати галантністю. Він обережно узяв її за руку та допоміг сісти на диван.

– Я знав, що ти погодишся та ВИТРИМАЄШЬ ІСПИТ. Пану В важливо, щоб ти заради корпорації зробила усе можливе та неможливе, навіть якщо довелося усунути його самого фізично. Мої вітання, пані лялькарко, віднині ви член V Incorporated.

Ґейдвіг почервоніла і розгнівалася одночасно. Якою ж дурепою він змушував її почуватися! Вона зіскочила з дивану і вчепилася в довге волосся Ікола.